Коли об"єднані війська вступають у боротьбу з Лівією, то це — погано-добре-неоднозначно-не знаю; толерантність, в даному контексті, їсть пряники на сусідніх качелях :)
І як це — «виправдана толерантність»? Відколи свою терпимість потрібно доводити чи виправдовувати?
Зазвичай соц. рекламу знімають так, шо вона, хоч не хоч, а буде давити, гніти й демотивувати, хоча, в першу чергу, вона повинна стимулювати до зміни мислення, ставлення, поведінки, розбиття стереотипів, пробуджувати бажання думати, діяти, не бути байдужим і т.д.
Так, національна специфіка відіграє не останню роль, проте, якшо людина не є тупою деревиною, то розумні доводи мають «дойти», тут нац. приналежність, мені здається, значення немає, навіть по відношенню до американців.
Кгм… якось здалося б опреділитися з темою дискуії: щастя, еміграція, втрата «Я» чи біофази магнетичного генератора. І до чого тінь менталітету у цьому всьому промайнула, я так і не зрозуміла)
Здається, мова йшла про еміграцію, втечу до кращих умов і потенційних можливостей, обрання для себе тої життєдайної оази, яка наповнить кожен день практично райською насолодою, а легені свіжим насиченим киснем, де в кожній упаковці ховаються справжні вітаміни, блондинки інтелектуальні, а пасажири ввічливі…
Це я до чого веду — при чому тут менталітет?
Тобто еміграція — єдиний порятунок для щастя?
Де гарантія, що обрана для пмж країна відповідатиме поставленим вимогам? Все чи майже все, що ми знаємо про зарубіжжя базується на чиїхось розповідях, путівниках, статтях, репортажах і роликах, які мають суб"єктивний характер і тому милому факту, що добре там де нас нема.
Чи то тре їздити по глобусу доки не знайдеться шось, нехай не найкраще, але придатне?
Якось непомітним тихим кроком від газет і їх трагічно-сумбурної долі, дискусія перейшла до села, а про село можна говорити довго, важко і безкінечно. Можу тільки зауважити, що сільські жителі, які себе поважають, завжди знаходили можливість бути в курсі.
Проте, важко віриться, що село, як таке, буде мати значний вплив на розвиток і еволюцію ЗМІ, воно — це швидше універсальний споживач того, що йому згодує більш продвинута братія.
Згідна стосовно реалізації потенціалу, однак, мені важко уявити суспільство де індивіду було б щастя просто тому, що суспільство на нього так впливає.
Такі взагалі суспільства реальні?
І що б це мав бути за індивід? Особа, що чекає на сприятливі умови і своє так зване щастя зовні?
Та навпаки, це ми встановлюємо параметри щастя, для кожного воно унікальне і виявляється по-різному. Бути щасливим — це безтурботність власного его, усвідомлення світу і себе в ньому, а вік, стать, соціальне положення, прищі, слякоть під ногами, фінансовий стан і стан внутрішніх органів мають другорядне значення.
За пару років усі паперові носії, мабуть, то станеться до того як ми вийдем на пенсію, стануть предметом розкоші, ібо ліси вирубуються цілеспрямовано й чітко, глобалізація наступає на пятки здорового глузду і ключовим моментом тут стане винайдення альтернативи туалетного паперу…
Всі ЗМІ живуть з подачі тьотів і дядів, котрим вигідно скоректувати суспільну думку собі на користь і носій тут немає значення.
В будь-якій сфері є авторитети і той шалений потік інформації, що зараз нагадує каналізаційні помиї і просочується в усі сфери комунікацій, цього не поміняють. Говорити можуть всі, слухати будуть не кожного.
Спробуйте пояснити не на пальцях :)
І як це — «виправдана толерантність»? Відколи свою терпимість потрібно доводити чи виправдовувати?
пе. с. чудова стаття.
Так, національна специфіка відіграє не останню роль, проте, якшо людина не є тупою деревиною, то розумні доводи мають «дойти», тут нац. приналежність, мені здається, значення немає, навіть по відношенню до американців.
Це я до чого веду — при чому тут менталітет?
Де гарантія, що обрана для пмж країна відповідатиме поставленим вимогам? Все чи майже все, що ми знаємо про зарубіжжя базується на чиїхось розповідях, путівниках, статтях, репортажах і роликах, які мають суб"єктивний характер і тому милому факту, що добре там де нас нема.
Чи то тре їздити по глобусу доки не знайдеться шось, нехай не найкраще, але придатне?
Проте, важко віриться, що село, як таке, буде мати значний вплив на розвиток і еволюцію ЗМІ, воно — це швидше універсальний споживач того, що йому згодує більш продвинута братія.
Такі взагалі суспільства реальні?
І що б це мав бути за індивід? Особа, що чекає на сприятливі умови і своє так зване щастя зовні?
Бла-бла-бла, яка складає основну частину біографії.
… і бути щасливим.
Достатньо.
Всі ЗМІ живуть з подачі тьотів і дядів, котрим вигідно скоректувати суспільну думку собі на користь і носій тут немає значення.
В будь-якій сфері є авторитети і той шалений потік інформації, що зараз нагадує каналізаційні помиї і просочується в усі сфери комунікацій, цього не поміняють. Говорити можуть всі, слухати будуть не кожного.
Цікаво, які премії крім Оскара і Греммі дана реклама не отримала?